21.06.2007

2:10

2:10. Ночь. Пора спать. Давно. Я вернулась из своего путешествия. Я снова дома. Уже пару дней. 2:11. 2:12. Открыла кошке дверь. Она пошла покушать или попить. А мне нужно идти спать. 2:13. Я вот думаю, отчего же я иногда не сплю? Может, сегодня полнолуние? Посмотрим. Нет. Даже не знаю. 2:14. Так у каждого бывает. Это не бессонница, конечно. Если лягу в постель, то засну сразу. Наверное, мне никто не пожелал спокойной ночи. Скорее всего так. 2:15. А сны ждут, когда я закрою глаза. 2:16. Так можно просидеть бесцельно до утра. А утро-то ждать не будет. Каждый день врывается с новыми делами и открытиями. Каждый день хочет наполнить нас. Но мы часто сопротивляемся. 2:17. Какая же я завтра буду сонная. Сонная муха. Нет, муха – это не я. 2:18. Так интересно жить на самом деле. Столько всего неизведанного и столько всего любимого. 2:19. Ладно. Хватит :-) Точно. Пойду спать. Ещё чуть-чуть и пойду. Только дождусь «спокойной ночи». 2:20. Вот она – зависимость. Спокойной ночи, спокойной ночи, спокойной ночи. Что мне приснится?

4 комментария:

Александр Вольф комментирует...

Кстати, это иногда бывает похоже на эпидемию бодрствования

demi комментирует...

Справді, дуже багато чого незвіданного та цікавого навкруги... А потрібного, або іншими словами корисного, дуже-дуже мало... Існує цікавий роман Артура Конан Дойля "Этюд в багровых тонах" в якому можна знайти наступну історію.

Невежество Холмса было так же поразительно, как и его знания. О современной литературе, политике и философии он почти не имел представления. Мне случилось упомянуть имя Томаса Карлейля, и Холмс наивно спросил, кто он такой и чем знаменит. Но когда оказалось, что он ровно ничего не знает ни о теории Коперника, ни о строении солнечной системы, я просто опешил от изумления. Чтобы цивилизованный человек, живущий в девятнадцатом веке, не знал, что Земля вертится вокруг Солнца, - этому я просто не мог поверить!
- Вы, кажется, удивлены, - улыбнулся он, глядя на мое растерянное лицо. - Спасибо, что вы меня просветили, но теперь я постараюсь как можно скорее все это забыть.
- Забыть?!
- Видите ли, - сказал он, - мне представляется, что человеческий мозг похож на маленький пустой чердак, который вы можете обставить, как хотите. Дурак натащит туда всякой рухляди, какая попадется под руку, и полезные, нужные вещи уже некуда будет всунуть, или в лучшем случае до них среди всей этой завали и не докопаешься. А человек толковый тщательно отбирает то, что он поместит в свой мозговой чердак. Он возьмет лишь инструменты, которые понадобятся ему для работы, но зато их будет множество, и все он разложит в образцовом порядке. Напрасно люди думают, что у этой маленькой комнатки эластичные стены и их можно растягивать сколько угодно. Уверяю вас, придет время, когда, приобретая новое, вы будете забывать что-то из прежнего. Поэтому страшно важно, чтобы ненужные сведения не вытесняли собой нужных.
- Да, но не знать о солнечной системе!.. - воскликнул я.
- На кой черт она мне? - перебил он нетерпеливо. - Ну хорошо, пусть, как вы говорите, мы вращаемся вокруг Солнца. А если бы я узнал, что мы вращаемся вокруг Луны, много бы это помогло мне или моей работе?


Судячи з розповіді, Холмс відчував що енергія думок (розумовий простір), як і час виділений для життя, так і площа власного будинку - скінченні. Облаштовуючи мансарду, в ній можна вмістити багато потрібних (корисних) та водночас непотрібних речей. Можна думати про силу-силенну речей, які немають ніякого зиску. Можна збагатити свій розум масою некорисних думок. Накопичення непотрібних речей у просторі (фізичному, розумовому чи будь-якому іншому) в житті людини спонукає збільшенню природного дискомфорту. Так, у розповіді зазначається що в захламленій мансарді важко буде знайти місце для справді корисних речей, а в кращому випадку до них буде важко докопатися, в такій мансарді буде менше простору для пересування. Багатий невпорядкований, розум, що містить тьму некорисних знань та думок сприяє неспокійності, тривозі, та відсутності сну і т. д. Можна навести і ще один цікавий приклад. Важливість розуміння корисності речей можна порівняти до городу, на якому росте клубніка ну і звісно бур"яни. Возвеличуючи корисність бур"янів до корисності клубніки, раптом цінність клубніки зрівнюється до цінності бур"янів: город стає раптом наповнений всілякою рослинністю. В один прекрасний день дивлячись на занедбаний город, чи захламлену мансарду, раптом задаєшся питанням: що тут потрібне, а що ні? А потрібного (корисного), насправді, як уже писав, дуже і дуже мало...

Joyshua XC комментирует...

Никогда не была согласна с приведённым тобой отрывком, Деми. И не согласна с этой мыслью. Думаю, что неправильно отождествлять нашу память и ум с привычными нам предметами материального мира, которые можно засорить, захламить, потому что всякое зажатое нами в рамки пространство - конечно. Но наша память и ум напротив - бесконечны. Как в природе не задумано бесполезного, т.к. всему отведена своя роль - так не бывает и бесполезных знаний.

demi комментирует...

Візьмемо відстань в один метр вище згаданої мансарди :) Його (метр) також можна представити у вигляді безкінечності. Яким чином? Якщо розбити його на n-нну кількість мікромікромікроскопічних частинок то сумуючи такі частинки можна до безкінечності довго. Таким чином можна уявити безкінечність в одному метрі, і в мансарді також. Справа навіть не в самому метрі а в кількості часу який відведено для його підрахунку. Так само розум (і пам"ять) можна представити у вигляді безкінечності... Але вже сам час, відведений для життя людини, зумовлює виникнення рамок для розуму та пам"яті і робить їх скінченними... Якщо не прив"язуватись до часу, то буде аналогічним приклад того, що людина може пройти безкінечну відстань. Але це не так. Людина може пройти лише певну відстань в певному, а може у декількох напрямках, але ця відстань завжди буде скінченною. Так само використовуючи розум можна думати протягом усього життя по дві хвилини на добу про, наприклад, математику, і можна думати по декілька годин на добу. Риторичне питання в тому, в якому випадку одна і та ж людина більше навчиться математиці? Думаючи по дві хвилини на добу, чи по декілька годин? Так само і зосереджуючи увагу на одному напрямку людина здолає більшу відстань, ніж зосереджуючись на декількох але неодногонапрямлених. Людині ж важко, а найчастіше неможливо, думати про різні речі водночас... А часу відведено ж не так і багато...

Цілком погоджуюсь щодо корисності усього існуючого. Але все має або більшу корисність або меншу для конкретного створіння. Приміром для вовка трава, як їжа, є менш корисною ніж м"ясо ягня. Хоча також корисна, адже ж ягня вживаючи траву може вирости для того щоби стати поживою вовкові. Хоча вовкові не судилося стати агрономом. Звідси і тобою виведений логічний висновок: кожному своя роль. Але для кожної ролі (як в театрі) є свій сюжет (набір знань). Кожна роль має знати свій виступ і місце на сцені. Чому ж часто у житті намагаємось грати декілька ролей водночас, забуваючи (а часто навіть не знаючи) про основну?